| Сергій Іванович Світославський | ||||
|---|---|---|---|---|
| рос. Сергей Иванович Светославский | ||||
 | ||||
| При народженні | Сергій Іванович Світославський | |||
| Народження |
24 вересня (6 жовтня) 1857 Київ | |||
| Смерть | 19 вересня 1931 (73 роки) | |||
| Київ, Українська СРР, СРСР[1] | ||||
| Поховання | Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник | |||
| Країна | Російська імперія, СРСР | |||
| Жанр | пейзаж | |||
| Навчання | Московське училище живопису, скульптури та зодчества | |||
| Діяльність | художник | |||
| Відомі учні | Денисов Володимир Олексійович | |||
|
| ||||
 Світославський Сергій Іванович у Вікісховищі | ||||
Сергій Іванович Світославський (* 24 вересня (6 жовтня) 1857, Київ — † 19 вересня 1931) — український маляр-пейзажист і карикатурист.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 24 вересня (6 жовтня) 1857 року в Києві; учився в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (1875—1883); експонент (з 1884) і член (1891—1900) Товариства Передвижників, з 1884 року жив у Києві.
Помер 19 вересня 1931 року. Похований в Києві на Лук'янівському кладовищі (ділянка № 14, ряд 7, місце 53). Надгробок на могилі скульптора К. Скритуцького.
Творчість[ред. | ред. код]
Першим значним твором була картина «Дніпровські пороги» (1885), яка засвідчила неабиякий талант художника-лірика.
Світославський — майстер поетичного пейзажу з тонким кольоритом. Батьківщиною Сергія Світославського була Україна. Саме тут він створив найкращі твори, які визначили самобутність його мистецтва. Національна своєрідність робіт художника проявляється у виборі тематики: величні дніпровські пороги — місця колишньої запорізької слави, трудяги-воли — вірні помічники селянина, що дрімають на ріллі, розморені весняним сонцем, поруч — широка річкова далечінь, зелені луки, вітряки в степу; могутні стіни Кам'янець-Подільської фортеці; широчінь Дніпра, який став для художника і улюбленим об'єктом уваги, і образом, що сприймається, мабуть, більше, ніж просто річка, — він співвідноситься у Світославського з поняттям України.[2]
Ігор Шаров зазначає, що Сергій Світославський писав свій Київ, якого не торкнулась урбанізація — глухі вулички з приземкуватими будиночками, порослі деревами схили біля Кирилівської церкви, метушню місцевих ярмарків, таємничі зарості закинутого парку «Облиш смуток». «У парку я зустрів лише старого художника. Він сидів під великим полотняним парасолем і писав етюди. Художник ще здалеку так сердито поглядав на мене, що я жодного разу не наважився до нього підійти», — згадує у своїй книжці «Далекі роки» К.Паустовський. І хоча він не називає імені художника, можна зрозуміти, про кого йдеться: таким зафіксував Світославського в ті «далекі роки» об'єктив фотоапарата. Його зовнішність, яка нагадує сучасникам Дарвіна або Толстого, привертала до себе увагу.
Головні твори в жанрі поетичного пейзажу:
- «Дніпровські пороги» (1887);
- «Вулиця повітового міста» (1895);
- «Миргород» (1902);
- «Весна на хуторі», «Воли на ниві» (1891);
- «Вечір у степу», «Зима» (1905);
- «На річці» (1909).
З подорожей по Середній Азії наприкінці 1890-х — у 1900 дали художникові нові матеріали для творчості: створив низку пейзажних полотен, присвячених природі й людям цього краю («Степ: Середня Азія», «Ранковий намаз» «Отара в горах», «Кораблі пустелі» та інші).
За картину «Дворик» нагороджений бронзовою медаллю Всесвітньої виставки в Парижі 1900 року.
Працював і в галузі сатиричної графіки. Його карикатури публікував київський сатирично-гумористичний журнал «Шершень» (1906).
Багато його творів зберігаються у Київському музеї українського мистецтва та Третьяковській галереї.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
У травні 2023 року колишня вулиця Чкалова у Дарницькому районі Києва отримала нову назву на честь Сергія Світославського.[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Светославский Сергей Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1976. — Т. 23 : Сафлор — Соан. — С. 69–70.
- ↑ СВІТ СЕРГІЯ СВІТОСЛАВСЬКОГО. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Процитовано 18 червня 2016.
- ↑ Тетяна Лозовенко. У Києві змінили назви станцій метро, вулиць та провулків (англ.). Українська правда. Процитовано 18 травня 2023.
Посилання[ред. | ред. код]
- Світославський Сергій Іванович // Шевченківська енциклопедія: — Т. 5: Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 690.
- Ольга Жбанкова (25 жовтня 2003). Світ Сергія Світославського. Дзеркало тижня. Архів оригіналу за 14 травня 2012. Процитовано 5 грудня 2007.
- Ольга Жбанкова. Сергій Світославський. // «Артанія-Нова». — Київ, 2005. (зображення робіт)
- Сергій Світославський, 1857—1931 : альбом / Нац. худ. музей України ; ідея проекту А. Мельник ; авт.-упоряд. О. Жбанкова. — Київ: Артанія Нова, 2004. — 127 с. : іл., портр.
Джерела[ред. | ред. код]
- Лазанська Т. І. Світославський Сергій Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 480. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Попова С. І. Свєтославський (1955).
- Жаборюк А. А. Український живопис останньої третини ХІХ — початку ХХ століття / А. А. Жаборюк. — К. : Либідь, 1990. — С. 47—53.
|
