Джон Вейн
англ. John Wayne
Зображення
Зображення
Ім'я при народженні Marion Robert Morrison
(Маріон Роберт Моррісон)
Інші імена Маріон Майкл Моррісон, Дюк Моррісон, "Дюк"
Народився 26 травня 1907(1907-05-26)
Вінтерсет, Айова
Помер 11 червня 1979(1979-06-11) (72 роки)
Лос-Анджелес, Каліфорнія
  • рак шлунка[1]
  • Поховання Pacific View Memorial Parkd[2]
    Громадянство США США
    Діяльність актор, режисер, продюсер
    Alma mater Університет Південної Каліфорнії і Glendale High Schoold
    Роки діяльності 19261976
    У шлюбі з Esperanza Baurd[3], Pilar Palleted і Josephine Wayned
    Діти Patrick Wayned, Michael Wayned, Ethan Wayned і Marisa Wayned
    Батьки Clyde L. Morrisond[3]
    Mary Brownd[3]
    IMDb nm0000078
    Автограф
    Нагороди та премії
    1969 Оскар — Найкраща чоловіча роль («Справжня твердість»)

    CMNS: Джон Вейн у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Джон Вейн (англ. John Wayne, уроджений Маріон Роберт Моррісон 26 травня 1907 — 11 червня 1979) — американський актор.

    Біографія[ред. | ред. код]

    Маріон Роберт Моррісон народився 26 травня 1907 року в Вінтерсеті (Winterset), штат Айова. Пізніше батьки змінили його ім'я на Маріон Майкл Моррісон, бо вирішили назвати Робертом наступного сина. Він був сином аптекаря, який збанкрутував під час великої кризи кінця 1920-х років. Це сталося якраз тоді, коли молодий Моррісон навчався в університеті Південної Каліфорнії за стипендію футболіста. Під час літніх канікул він підробляв різноробом у павільйонах кіностудії «Фокс» і тоді заприятелював з відомим режисером Джоном Фордом, який з часом і створив з нього зірку. Починаючи з 1928 року він з'являється у невеликих ролях у фільмах Форда та інших режисерів, тоді ще під псевдонімом Дюк Моррісон. Слово Дюк означає «герцог». Прізвисько Дюк пізніше вживалося так само часто, як і псевдонім Джон Вейн.

    1930 року режисер Рауль Волш довіряє йому першу головну роль у вестерні «Велика стежка». Саме Волш підбирає йому артистичний псевдонім Джон Вейн. Після цієї ролі високий молодик (190 сантиметрів зросту) приємної зовнішності протягом 30-х років з'являється у 80 вестернах. З точки зору сьогодення, це дуже часто нічого не варті стрічки, у яких Вейн гарцює на коні чи виспівує любовні балади під бренькіт гітари. Як актор, він відбувся лише 1939 року після ролі Рінґо Кіда у класичному вестерні Джона Форда «Диліжанс».

    По тому Вейн з'являється у наступних фільмах Форда (загалом у 18-ти), популярність актора набуває нечуваних розмірів. Будь-який фільм за його участю гарантує касові прибутки. Актор стає символом Америки. У деяких із цих фільмів Вейн навіть демонструє непогане акторство. Зокрема за роль у стрічці «Справжня мужність» (1969) актор отримує свого єдиного у житті «Оскара». До найкращих фільмів у доробку актора можна віднести воєнну драму «Довга дорога додому» (1939), цілу низку класичних вестернів кінця 1940-х років («Ріо Гранде», «Форт Апачі», «Червона ріка», «Вона одягла червону стрічку»).

    Окрім Форда, Вейн співпрацював із двома іншими геніальними постановниками вестернів, режисерами Говардом Гоуксом (5 фільмів) та Генрі Гетевеєм (7 фільмів). Актор отримав «Оскара» саме за роль у фільмі останнього.

    Він є режисером двох фільмів: історичного вестерну «Форт Аламо» та стрічки «Зелені берети», що відображає участь армії США на боці антикомуністичних сил Сайгону проти в'єтконговців Ханою, що підтримувалися зброєю і військами комуністичних режимів СРСР і КНР. Фільм «Зелені берети», який вийшов на екрани у 1968 р., знятий із бюджетом у 7 млн. $, був високо оцінений американськими ветеранами за реалістичність, але викликав істерію в лівацьких колах США. На догоду їм режисер лівих поглядів Олівер Стоун значно пізніше зняв фільм-антипод "Взвод" (1986) на аналогічну тему. з аналогічним бюджетом, що мав затаврувати злочини армії США у В'єтнамі; його фільм був захоплено зустрінутий Голівудом, де традиційно сильні ліві погляди, попри те, що він заперечував політичну місію США у В'єтнамі, які намагалися врятувати країну від встановлення тоталітарного режиму. На сьогодні видно, що саме фільм Вейна витримав перевірку часом і є реалістичним як ніколи, а фільм Стоуна виглядає політичною карикатурою.

    У 1960-х роках, коли класичний вестерн почав втрачати свою популярність, здоров'я Джона Вейна похитнулося. Він любив добряче випити, випалював щодня по 3-4 пачки сигарет, але головною причиною хвороби було інше. 1956 року актор знімався в ролі Чингісхана у фільмі режисера Діка Павелла «Завойовник». Зйомки відбувалися у штаті Юта, поблизу атомного полігону. Знімальна група зазнала радіоактивного опромінення і майже половина її членів пізніше померла від раку, зокрема й виконавиця головної жіночої ролі Сьюзен Гейворд.

    1963 року і в Джона Вейна було виявлено рак легень. Він пройшов через низку операцій, 5 років мужньо боровся з хворобою, поки лікарі сказали, що раку немає. Однак ще через 10 років у нього виявили рак шлунку, який і став причиною смерті. Актор не припиняв зйомки у фільмах до останніх днів життя. Джон Вейн помер у Лос-Анджелесі 11 червня 1979 року.

    Особисте життя[ред. | ред. код]

    Джон Вейн був тричі одружений — щоразу з жінкою латиноамериканського походження. Його син Майкл очолює родинну продюсерську компанію, молодші сини робили спроби стати акторами, але без особливого успіху.

    Джону Вейну відразу ж після його смерті було встановлено бронзовий пам'ятник у вигляді ковбоя на коні. Це унікальний випадок в історії Голлівуду, бо в США не існує розвиненої традиції вшановувати пам'ять видатних людей кіно пам'ятниками та погруддями.

    Про Джона Вейна написано безліч монографій та книг, але він не написав власної автобіографічної книги і пояснив це такими словами: «Ті, хто мене любить, і так мене знають, а ті, хто мене не любить, не захочуть читати про мене».

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    Актор[ред. | ред. код]

    Згадки у мистецтві[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. https://archive.nytimes.com/www.nytimes.com/books/97/03/23/reviews/wayne-obit.html
    2. Find a Grave — 1996.
    3. а б в Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
    4. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

    Посилання[ред. | ред. код]