Мамаївці

теми для індексування пошуку
Відповісти
nexus
Site Admin
Повідомлень: 599
З нами з: П'ят грудня 10, 2021 9:24 pm
Звідки: Буковина
Контактна інформація:

Мамаївці

Повідомлення nexus » П'ят грудня 10, 2021 9:24 pm

Інтернет Мамаївці , Інтернет в Мамаївцях :

Зображення

Мама́ївці — село Кіцманського району Чернівецької області. Через село проходить залізниця та автомагістраль Чернівці — Тернопіль, Івано-Франківськ.

Історія[ред. • ред. код]
Мамаївці, одержали своє ім’я від землевласника Мамаєскула; народні легенди натомість розповідають, що назва походить від жінки із Галичини, яка називалася Маманна і оселилася в тамтешньому монастирі, також є легенда що стверджує, назва села пішла від знаменитого хана Мамая, який, начебто, зупинявся тут зі своєю ордою перед тим, як наважувався перетинати Карпатські гори.

Перша згадка про яке датується 1580 роком. Гетьман Пилип Орлик тут був проїздом у 1722 році. Кін. XVIII – поч. XIX ст.

Відомо, що у частині, що називалася Новими Мамаївцями, існувало два монастиря, які були філіями Манявського Скиту.

Основні дані
Засноване 1580
Населення 5818
Поштовий індекс 59343
Телефонний код +380 3736
Географічні дані
Географічні координати 48°21′01″ пн. ш. 25°49′32″ сх. д.Координати: 48°21′01″ пн. ш. 25°49′32″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 174 м
Водойми Прут, Совиця
Найближча залізнична станція Мамаївці

Телекомунікації:
пп іф-ікс
телефон технічної підтримки 0503744235

nexus
Site Admin
Повідомлень: 599
З нами з: П'ят грудня 10, 2021 9:24 pm
Звідки: Буковина
Контактна інформація:

Re: Мамаївці

Повідомлення nexus » Сер січня 12, 2022 1:29 pm

пп іф-ікс
телефон технічної підтримки 0503744235

reklama
Повідомлень: 40
З нами з: Сер січня 19, 2022 4:26 pm

Re: Мамаївці

Повідомлення reklama » Вів січня 25, 2022 11:49 am

 Археологічні розкопки, проведені на території села та землях місцевого колгоспу, свідчать, що ця місцевість почала заселятися людьми понад 5 тисяч років тому. Виявлено понад 20 знахідок періоду трипільської культури. У перші століття нашої ери на території села знаходилися слов’янські поселення, а в ХІІ столітті – давньоруське селище. На території господарського двору місцевого колгоспу під час розкопок, проведених 1963 року науковим співробітником Чернівецького краєзнавчого музею Б. О. Тимощуком (згодом доктором історичних наук), виявлено могильник, на місці якого знайдено три поховання часів Київської Русі. Ці розкопки свідчать, що село входило до складу Київської держави, яка була на той час однією з наймогутніших в Європі, а згодом Галицько – Волинського князівства. Існує чимало версій походження назви села Мамаївці. Одні літературні джерела пов’язують його з тим, що на місці села в ХІІ столітті знаходився табір одного з татарських ханів – Мамая. Інша версія стверджує, що тут поселились козаки і напади на татар, які гнали невільників у Крим. А за свідченнями ще одного народного переказу свою назву село одержало від жіночого імені Мамана. Ця жінка прийшла з гір і поселилась тут. Найбільш вірогідною є точка зору, згідно з якою назва села походить від власної імені Мамай, хоч і важко сказати напевне, хто він був: татарин – загарбник чи легендарний козак Мамай. Після занепаду Галицько – Волинської держави 1340 року на території Буковини утворилась адміністративна одиниця Шипинська земля, яка до 1349 року була незалежною, а потім потрапила під зверхність Польщі. Але та залежність була неміцною й Шипинська земля існувала як автономна . В кінці ХІV століття частина її потрапила під владу Молдавського князівства, але боротьба за неї велася між Польщею та Молдовою до кінця ХV століття. У 1499 році ця земля повністю відійшла до Молдови. У 1514 році Молдова ( а в її складі й Буковина) потрапляє під турецький гніт, який тривав 260 років ( до 1774 р.). З молдавського періоду до нас дійшли і письмові джерела про село Мамаївці. Найдавніша письмова згадка про село датована 1580 роком і тому вважається роком його заснування. У ХVІ столітті Мамаївці належали митрополиту Георгію Могилі, який 1580 року подарував їх монастирю Сучавиця. У володінні цього монастиря село й знаходилось до 31 березня 1648 року, тобто до того часу, коли воєвода Василь Лупу подарував його Скитському монастирю, який знаходиться а Галичині. В Мамаївцях тоді нарахувалось 20 хат, було 2 млини і 5 пасік. Пізніше село згадувалось в грамотах молдавських воєвод за 1668, 1669 і 1673 роки. Джерела також стверджують, що Мамаївці 1667 року нещадно зруйнували турки й татари. Проте незабаром село відбудувалося. У 1722 році в Мамаївцях проїздом побував гетьман Пилип Орлик, про що свідчать записи, зроблені в його щоденнику. У другій половині ХVІІІ століття Османська імперія почала втрачати свій вплив у Східній Європі. Одночасно зростає могутність Росії, яка прагнула зміцнити свої позиції на сході та півдні Європи. Вона прикривалась фальшивим лозунгом оборонця православ’я і слов’ян. Восени 1768 року розпочинається російсько – турецька війна. У 1769 році російські війська вступають на Буковину, де перебувають до середини 1774 року. Швидка перемога російських військ над Туреччиною виступити посередником між воюючими сторонами. В результаті довгих переговорів Туреччина погодилась передати Австрії частину північної Молдови, до складу якої входила і Буковина. Так наш край і село опинився в складі Австрійської імперії.
СЕЛО В РОКИ АВСТРІЙСЬКОГО ПАНУВАННЯ
(1774 – 1918)
     На початок австрійського панування наш край був у занедбаному стані. Землеробство і скотарство перебували на низькому рівні. Ремісництво й торгівля, які знаходились у руках вірмен та євреїв, були слабо розвинені. Будинки, як правило, – з глини й соломи або з дерева. Широко було розповсюджене злодійство. Українці становили 2/3 населення краю. В цей період на Буковині діяло 26 чоловічих і 3 жіночі монастирі. Були й церковні школи. Документи Чернівецького облдержархіву свідчать, що 1774 року в Мамаївцях проживало 102 сім’ї, 1774 року – 318, 1786 року – 392. Зі збільшенням населення в кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. село було поділено на дві частини , які назвали назви Старі та Нові Мамаївці. При цьому Старі Мамаївці – молодший населений пункт, хоча існує також протилежна думка. Свою назву він одержав від того, що суди 1789 року перенесли й розширили церкву зі старого села ( побудована 1773 року). Революція в Австрії, що розпочалася 13 березня 1848 року повстанням у Відні, вплинула і на настрої буковинців. У 1848 року селяни Старих Мамаївців відмовились виконувати панщину. Реформа 1848 року не поліпшила становище селян. Основна маса замель залишалися в рукав колишніх феодалів – церкви та поміщиків. Після реформи 1848 року в Австрійській імперії почало швидкими темпами розвиватися виробництво. Розбудовувалось місто Чернівці. Пролягла залізнична колія. Жителі села Мамаївці почали працювати найманими робітниками. У 1866 році через село було завершино прокладання залізничної колії й 1 вересня відкрито залізничне сполучення Чернівці – Львів . В цей період річкою Прут інтенсивно сплавляли ліс для будівництва в Чернівцях. Важке життя переважної більшості селян Старих і Нових Мамаївців змушувало їх кидати насиджені місяці і шукати порятунку в інших країнах. Так, наприклад, на початку ХХ століття, до 1913 року включено, емігрувало 187 осіб. Багото з них уже ніколи не повернулися у рідне село, загинули на чужині. Ті, що вижили , або залишились в Канаді, Бразилії, Аргентині та інших країнах, або повернулись додому – будували будинки, купували землю.Емігранти з нашого краю жили і працювали за океаном у важких умовах. У середині ХІХ століття в Нових Мамаївцях булла парафіяльна школа, де піп навчав дітей Закону Божого, читати , писати і рахувати. Населення звернулося до місцевої влади за дозволом на відкриття тривіальної школи. Листування з приводу цього тривало майже 20 років. У 1864 році в селі відкрито українську школу, в якій працювало 7 учителів. Відвідувало її 239 учнів. Понад 150 дітей небуло охоплено навчанням.

ПЕРШИЙ РУМУНСЬКИЙ ПЕРІОД
(1918-1940)
У 1918 році на зміну 144-річному австрійському пануванню на Буковині після короткотривалої украінської влади прийшла румуньска окупація.Румунська влада протягом 22-ох років доклалла всіх зусиль, щоби знищити особливості буковинського краю і перетворити його на румунську провінцію.Проте українське населення чинило рішучий опір окупації, прагнучи зберегти свою культуру, мову, звичаї та традиції. 18 жовтня 1918 року у Львові було вирішено реалізувати ідею Української держави, до складу якої мали увійти тереторії східної Галичини, північно-західної Буковини та українського Закарпаття, і утворено керівний орган-Українську національну раду. 25 жовтня місті Чернівці на нараді членів Української національної ради, які брали участь у Львівських зборах, було створено Ураїнський крайовий комітет Буковини на чолі з Омеляном Поповичом. Українське керівництво приступило до активних дій. Було вирішено скликати в Чернівцях 3 листопада 1918 року всенародне віче, щоб затвердити рішення Української національної ради від 18 жовтня. В неділю 3 листопада 1918 року, через село Мамаївці з самого ранку на возах в святковому одязі їхали представники з Вижниці, Вашківців, Заставни, Кіцманя. На віче зібралось понад 10 тисяч учасників з усієї Буковини. Віче проходили в трьох залах – у Народному домі, Робітничому домі та Музичному товаристві. В Музичному товаристві виступав уродженець Мамаївців Є. Пігуляк. Однак закріпитись українській владі не вдалося. Опівдні, 11 листопада, румуни зайняли Чернівці й почали просуватися на лівій берег річки Прут. Після захоплення Буковини ромуни провели численні арешти провідних буковинських діячів, інтелігенції, священиків. Серед арештованих були Т. Драченинський та Є. Пігуляк. Ув’язнені знали тілесних покарань. Добре відомим було биття – «25 румунських буків», які «дарувалися» за найменшу провину. Румунське «умиротвореня» охоплювало адміністацію, школу, церкву, торгівлю та всі громадсько культурні українські установи. Українська мова забороналася, а на її місце запроваджувалась румунська. Жителі села не раз виступали з протестом проти румунізації, зокрема на освітній ниві. В 1925 році вони писали до міністра освіти Румунії: «Наше село знаходиться на території Північної Буковини, заселеній українцями, що живуть там з Х століття. Українці , що живуть на Буковині, в тому числі й у селі Мамаївцях ніколи не говорили румунською мовою й тому до них не можна застосовувати статтю 18 державного закону від 1924 року про навчання в початкових класах на румунській мові… Для встановлення законних прав просимо розпорядитися про проведення навчання в початкових класах українською мовою, починаючи з 1926–1927 навчального року в тих умовах , що існували до початку війни…

Румунська влада тримала Буковину в напівколоніальному стані. Вона не дбала про економічну розбудову та підвищення добробуту народу. Основною частиною населення краю були селяни, які займалися переважно землеробством та тваринництвом. Селянам доводилося працювати від сходу до заходу сонця. Якщо не вистачало робочих рук , щоб зібрати врожай , наймали безземельних селян. Їх називали селянами-халупниками ( комірниками) або підсусідками. Вони поселялися в господарствах заможних селян, де на виділених їм 1 – 2 пражинах землі будували собі житло і, як правило , працювали в господарстві заможного селянина. Поширеними заняттями серед селян були ткацтво, вишивання, в’язання . Ними займалися в кожній хаті. Ткали рушники, полотно, килими, верені, налавники, облони. Вишивали сорочки для дітей та дорослих, рушника, скатерті та інше. Працювали в селі ковалі, теслярі, шевці, бондарі, пошивачі хат, столярі. У 1935 році в селі Нові Мамаївці розпочинає свою діяльність перша кооперативна крамниця , яка об’єднала 60 пайовиків села. В ній був широкий вибір товарів , а ціни нижчими, ніж в інших крамницях. Кооператив існував до 1940 року.

Наприкінці 30-х років у селі появився перший радіоприймач. Його придбав М.Д. Подільчук. Пізніми вечорами в його хаті збиралися односельчани, щоби послухати українські вірші, пісні, повідомлення про життя в Радянській Україні.

ПЕРШИЙ РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД
(1940 – 1941)
    Після прилучення до УРСР Західної України знову постало питання про Бессарабію та Північну Буковину. Радянський уряд висунув Румунії ультиматум про включення цих земель до складу СРСР. 28 червня 1940 року Червона армія перейшла Дністер. 2 серпня 1940 року VІІ позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла рішення «Про приєднання Чернівецької області до УРСР» . На сесії були присутніми 7 представників Чернівецької області, яких призначила радянська влада . За винятком Е. Панчука, уродженця Мамаївців, усі інші були випад-ковими людьми , не мали політичного досвіду. Слідом за радянськими військами прийшли органи НКВС, які ув’язню-вали двірників, учителів, українських громадських діячів. У Мамаївцях був арештований та вивезений з сім’єю двірник Дмитро Гоменюк. Майно його конфіскували. Після перших арештів ставлення місцевих жителів до ра-дянської влади змінилось. По селах почали утворювати сільради. Головою сільської ради в Нових Мамаївцях стали М.М. Подільчук, а в Старих Мамаївцях – Д.І. Завадюк. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ про націоналізацію в на-шому краї. Згідно з ним земля з її надрами , лісами й водами оголошувалася державною власністю, тобто всенародним добром. Націоналізації підлягали банки, залізничний і водний транспорт, засоби зв’язку , промислові під-приємства з числом робітників понад 20 чоловік, друкарні, трамваї, авто-буси, лікарні, аптеки, школи і т.д. Іншим важливим кроком став обмін грошей . Відношення лева (лея) до карбованця (рубля) визначено 1:40. Взимку почали збирати податки . Від держави селяни отримували 17 крб за 100 кг збіжжя в той час , коли 1 кг хліба коштував 1 крб. Подібний визиск сільського населення відбувався також при здачі м’яса , молока, овочів, ярини тощо. Кожний селянин старався виплатити накладені радянською адміністрацією податки, щоб не стати підозрюваним та не дати підстав для вивезення з Буковини. На весні 1941 року прискорюються темпи радянізації Буковини. В кожному селі сільрада визначила по одному делегатові , який їхав на навчання до Москви, а повернувшись, проводив комуністичну пропаганду серед односельчан. Радянсько-німецька війна, яка розпочалася 22 червня 1941 року , припинила радянізацію Буковини. Перший день війни жителям Мамаївців запам’ятався бомбардуваннями. Кілька німецьких літаків намагалися зруйнувати залізничний міст через річку Совицю. Але їх спроби були невдалими. Наступного дня радянські військ-комати провели мобілізацію в Червону армію. Всього було мобілізовано 200 чоловік. Усі вони до кінця 1941 року воювали в складі військ Південно-Західного фронту і дійшли з боями до Дніпра, де їх частини були розфор-мовані, а особовий склад відправлений в тил, де доводилося виконувати різні роботи для потреб фронту. Серед них були жителі Мамаївців. Повернулись вони до рідних домівок тільки в 1946 – 1947роках .

ДРУГИЙ РУМУНСЬКИЙ ПЕРІОД
(1941 – 1944)
  Незабаром на Буковину знову прийшли румунські війська, які почали ліквідовувати радянську владу й змінювали її румунською адміністрацією. Почався другий окупаційний румунський період, який тривав до весни 1944 року. Румуни не звільнили Північну Буковину, а прийшли на очищену від радянських військ територію. Вони «прославили» себе тільки в єврейських погромах та нових формах боротьби проти українського населення. Румуни провели масові арешти і знищили багато буковинців за співпрацю з радянською владою. У цей період румуни взяли до війська тільки незначну частину українців з Буковини. Повертаючись 1944 року додому, вони потрапляли в радянський полон і їх відправляли в табір у м. Київ. Частина їх загинула ( розстріляна в Бабиному Яру), інша повернулася в село в 1946 році. Всі методи національного переслідування і масових убивств, практиковані німецькими фашистами в Україні та в інших окупованих країнах, застосову-валися румунами на Буковині проти українського та єврейського населення: починаючи з ревізицій, штучного голоду, масових арештів та розстрілів і закінчуючи гетто й концтаборами. Утворення Буковинського куреня – найчисленнішої з військових груп, які були створені Організацією Українських Націоналістів влітку 1941 року для проникнення на окуповані німцями території, не було справою, спущеною згори . Ініціатива його створення стала наслідком розвитку українського політичного життя в румунський період окупації, а також в1940 – 1941роках . Роль ідеологічного та практичного керівника взяла на себе Організація Українських Націоналістів Буковини. Після розгрому легальних структур румунськими і радянськими органами ця організація залишилася єдиною силою, спроможною захистити українське населення. Націоналістичний рух на Буковині не був розколений, він залишився вірним Проводові Українських Націоналістів (ПУН) Андрія мельника. В підпіллі діяла Українська національна рада на чолі з Іларієм Карбулицьким, яка після виходу радянських військ на своєму засіданні в Народному домі в Чернівцях проголосила відновлення української державної влади на підставі рішень Буковинського віча 3 листопада 1918 року. До Української національної ради, яка складалася з дев’яти осіб, входив житель села Мамаївці Юрій Дідів. На той час в самих Мамаївцях нараховувалося 40 членів ОУН на чолі з Орестом Демчуком, студентом юридичного факультету. На початку лютого в Києві була розкрита нелегальна організація ОУН (Мельника). 7 лютого 1942 року заарештували кількасот визначних українських діячів. В нерівному двобою з німецькими окупантами впали в ті дні жителі с. Мамаївці Юрій Дідів, Теофіл Панчук, Корнель Турлик , Роман Якубович, Орест Демчук, Василь Рибак. У квітні 1944 року на територію Кіцманського району повернулася група членів ОУН, очолювана керівником надрайонного проводу ОУН К. Товстю-ком. До складу групи входили жителі Мамаївців: Каплун Орест Леонтійович, Понич Степанія Іллівна, Понич (Шмігель) Савета Іллівна, Мензатюк Захарій Олександрович, Петрюк Марія Миронівна , Григоращук Рахіля Дорофтеївна, Бурак Василь Іванович, Кудринський Хризант Іванович, Подільчук Ілля (Сюта) Ілліч, Каплун Рахіля Василівна, Каплун Леонтій Михайлович, Каплун Надія, Стрижиборода Лонгін, Петрюк Борис Іларіонович, Лев Іван Миколайович, Альбота Ярослав Іванович, Тонієвич Василь Михайлович, Гнатюк Іван Михалович, Глуханюк Теодор Якович.

ДРУГИЙ РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД

(1944 – 1991)
    У січні 1944 року після короткої перерви Червона армія розпочала наступ на Правобирежній Україні. В результаті розгрому німців під Корсунь-Шевченківським до березня 1944 року в руках гітлерівців залишилася тільки Західна Україна. 29 березня радянські війська дійшли до річки Прут і визволили місто Чернівці. Того ж дня було визволене й село Мамаївці. В результаті чотирьох років найбільш руйнівної в історії війни, наш край зазнав великих спустошень. Багато чоловічого населення знаходилося в діючій армії або на оборонних роботах в глибині Румунії. Ті що потрапили а фронт , брали участь у боях в Східній Пруссії, Чехо-Словаччині, Угорщині. Не дожили до перемоги 212 жителів села Мамаївців. Їх імена викарбувані в центрі села на пам’ятнику , відкритому 9 травня 1981 року. У 1944 році після звільнення від румунської окупації в селі діяли дві школи. Навчанням було охоплено всіх дітей, а доросле населення відвідувало заочні та вечірні класи школи. Перший післявоєнний рік не приніс покращення життя. 1946 рів видався надзвичайно посушливим. За 1946 – 1947 роки від голоду в Україні померло приблизно 800 000 осіб. Були такі випадки і в Мамаївцях. Жертв могло бути і більше, але селяни в той час вели одноосібне господарство й старалися приховати для себе частину хліба. До початку літа 1947 селяни з’їли всі запаси хліба, вирізали майже всю худобу та птицю. Посівна 1947 року проходила впроголодь, а коли почалася просапка картоплі, кукурудзи, буряка, то обходились юшкою з лободи (натини) , до якої добавляли кілька ложок крупи (якщо були). Млини в той час не працювали. Кожен , хто мав зерно, чорнив його вдома, або в сусідів. Урожай 1947 року був гарним. Протистояння між ОУН і НКВС тривало до початку 50–х років, поки ОУН не припинила збройну боротьбу. У 1947 році в Мамаївцях починається колективізація. В серпні 1947 року в Старих Мамаївцях утворений колгосп «Червоний колос» , який об’єднав найбідніші селянські господарства. Станом на 1 січня 1948 року в ньому нараховувалося 35 корів. За колгоспом було закріплено 125,27га землі, 14 коней, 10 волів, 9 плугів, 13 борін, 3 віялки, 3 соломорізки. В 1950 році колгоспу присвоєно ім’я Мічуріна На 1947 рік також припадає створення колективного господарства в Нових Мамаївцях. На 1 січня 1949 року в колгоспі, якому було присвоєно ім’я Ольги Кобилянської, нараховувалося 355 дворів. В кінці 1948 року в Нових Мамаївцях було створено , ще один колгосп , імені Леніна. З утворенням колгоспу імені Леніна, який об’єднував 162 селянські двори, Нові Мамаївці стали селом суцільної колективізації. У січні 1950 року колгоспи імені Ольги Кобилянської та імені Леніна було об’єднано в один – імені Леніна. В 1959 році колгоспи імені Мічуріна, та імені Леніна були об’єднані в один імені Леніна. 
Зображення

Відповісти